Вирощування Олійного ріпака
Поради з підгодівлі культури

Загальні аспекти:

Азот

30-50 кг N/га часто застосовують для підтримки листя слабких рослин ріпака чи при гетерогенності. Корисні комбінації можна утворити з фосфату й сульфату. Якщо збір зразків біомаси проводиться наприкінці циклу вегетації, можливо приблизно оцінити всотування азоту і використовувати це число при розрахунку кількості внесення азоту навесні (Sieling & Kage 2010). Ріпак може всотати до 100 кг N/га до пізньої осені. Таким чином, восени ця культура містить набагато більше азоту ніж озимі зернові і виконує роль затримання цього елементу, мінімізуючи ризик вилуговування азоту впровдож зими. Навесні поширеною практикою є вносити азот двома дозами: перша вноситься на початку вегетації, а друга під час видовження стебла. Це розбите на дві частини внесення азоту проводиться нітратним, амонійним чи сечовинним добривом. Весняне внесення азоту можна провести також однією дозою. В цьому випадку краще використовувати добрива з підвищеною ефективністю. Ефективність сечовини підвищується вкритими оболонкою частинками добрива чи добривами з нітрифікацію та/або інгібіторами уреази.

Фосфат

Фосфор (P) у ґрунті має схильність до зв’язування, на відміну від інших макроелементів. Втрата фосфору в основному відбувається через ерозію частинок ґрунту вітром і водою з непокритих ґрунтів. Втратам фосфору можна ефективно запобігти зеленим покриттям ґрунту (з ріпаку) або шарами мульчі. Навіть повністю доступний фосфор (на 100% розчинний у воді чи лимонній кислоті) може зв’язатися. З оптимальним рівнем pH лабільні частинки фосфору швидше вивільняються у ґрунт. “Свіжовнесений” і вже трохи всотаний фосфат набагато доступніший для рослин, ніж стабільні частинки алюмінієвих/залізних фосфатів чи кальцієвих фосфатів відповідно. Ріпак може дуже добре засвоювати фосфат, але восени цій культурі потрібний свіжий фосфор для прискорення розвитку листя.

Калій

На легких піщаних ґрунтах калій (К) схильний до вилуговування, в той час як на важких глинистих ґрунтах К може зв’язуватися з мінералами глини. Таким чином, калій на легких ґрунтах слід вносити навесні, щоб зменшити втрати від просочення. На важких ґрунтах калій слід вносити восени перед висіванням. Навесні ріпак всотує найвищий відсоток калію під час видовження стебла. Отже, калійні добрива слід вносити до видовження стебла.

Магній

Магній (Mg) є незамінним для ріпака, тому що Mg²⁺ є центральним іоном у виробництві хлорофілу й активує багато ензиматичних процесів. Рослини мають нестачу магнію в основному на легших ґрунтах із грубішою тестурою, де цей елемент має схильність до вилуговування. Особливо після зими, слабші рослини ріпаку чи ті, що втратили багато листя, дуже “вдячно” сприймають магнієві добрива. Із захистом рослин, маленькі дози сульфату магнію часто поєднують з такими добривами.

Кальцій

До 500 кг CaO/га втрачається лише через вилуговування і мають бути збалансовані вапнуванням (карбонатом кальцію чи гідроксидом кальцію). Кальцій підгодовує як ґрунт, так і рослини: його іони покращують структуру ґрунту, будуючи “мости” між частинками глини й органічної речовини, таким чином підтримуючи пористість ґрунту, насиченість водою (особливо у дощові періоди) і збільшуючи здатність ґрунту до утримання води. Також ріпак забирає з ґрунту досить високу кількість кальцію. Добрива на основі сульфату кальцію можна вносити заміст вапна у випадку якщо структурні проблеми ґрунту стаються навіть при достатньому рівні pH. Кальцієві добрива вносяться в основному восени перед першою оранкою та висіванням. Найчастіше кальцієві добрива інкорпоруються в ґрунт і вносяться для вирощування таких вибагливих широколисних культур, як ріпак, інтервалами у 3-4 роки.

Сульфур:

Позаяк викиди сульфуру (S) у повітря сильно знизилися, ріпак спочатку виявляє дефіцит сульфуру. Ця культура має дуже високу потребу в сульфурі через синтез жирних кислот у насінні, а також синтез протеїнів із сульфуровмісними амінокислотами. Вміст олії – це один із найважливіших ціноутворюючих чинників для ріпаку. Таким чином, багато азотних добрив поєднуються з сульфатами. Крім того, можна застосувати добрива на основі сульфату калію чи кальцію. Пізніше в сезоні, на початку цвітіння, можна оцінити поживну цінність ріпаку за вмістом у рослині азоту й сульфуру. Для одного рослинного зразка збирають 20-30 наймолодших повністю розвинутих листків. Мінімальний рекомендований вміст – це 4,0 г N/кг сухої речовини і 0,5 г S/кг сухої речовини. Нижчий вміст цих елементів вказує на принаймні приховану нестачу, яку неможливо виправити високими дозами твердих добрив, тому що всотування поживних речовин потрібен час до того, як формується тканина рослини. Позакореневе внесення може лише частково зменшити дефіцит. Таким чином, певні кількості азоту й сульфуру слід вносити до початку подовження стебла, коли ріпак починає вбирати непропорційно великі кількості поживних речовин за короткий час. Як само можна розрахувати й кількість інших поживних речовин (таблиця 2). Повний огляд процесу взяття рослинних зразків і опис симптомів нестачі більшості поживних речовин подано у роботі Цорна <em>та ін</em>. (2016). Більшість ілюстрацій є наочно зрозумілими.

Вбирання макроелементів з ґрунту ріпаком(kg/ha)

Вбирання поживних речовин		Врожай (тонни FM/га)		N	P2O5	K2O	MgO	CaO	S
Зерно/солома		3.0 / 5.1		170	75	160	25	120	40
Зерно/солома		4.0 / 6.8		200	100	210	30	150	50

*FM = свіжа маса

 

Рекомендований вміст поживних речовин у ріпаку на початку цвітіння:

Поживна речовина		г поживної речовини на кг сухої речовини
N		4.0 – 5.4
P		0.32 – 0.66
K		2.4 – 4.9
Mg		0.19 – 0.39
Ca		2.0 – 3.0
S		0.5 – 0.9
B		19 – 60 mg/kg DM
Mn		22 – 150 mg/kg DM
Mo		0.32 – 0.9 mg/kg DM

 

Всотування поживних речовин (N, P, K, Mg) ріпаком залежно від фази фізіологічного розвитку (шкала BBCH згідно з Гаком, 1993)

Позакоренева підгодівля

Позакореневе внесення є поширеною практикою в підгодівлі ріпака; найкраще змішувати добрива з продуктами захисту рослин. Позакореневе підживлення стимулює розвиток рослини, зміцнює її стійкість проти абіотичних (наприклад, засуха, спека, холодні ґрунти) і біотичних чинників (наприклад, нематод, шкідників і хвороб), і коригує нестачу мінералів. Будь ласка, не використовуйте позакореневе підживлення як заміну основних добрив!

Мікроелементи

Прихована нестача таких мікроелементів, як бор, манган і молібден у ріпаку, можна уникнути позакореневим внесенням 500-600 г B/га, 200-300 г Mn/га і 30 г Mo/га. Внесення бору розбиваэться на 150 г B/га восени (при появі 4-6 листків), 300-400 г B/га на етапі видовження стебла й 75-150 B/га на етапі появи “зеленої бруньки” (BBCH 51) (Schönberger 2012). Бор є важливим мікроелементом у підгодівлі ріпаку. Борні добрива для внесення восени стимулюють формування кореневої шийки. Бор є незамінним компонентом клітинних стінок. Гарне живлення цим елементом у період формування основних пагонів мінімізує тріскання стебла. Бор бере участь у формуванні пилкової трубки й утворенні насіння. При підгодівлі ріпаку, мікроелементи зазвичай вносяться у поєднанні з засобами захисту рослин та/або із агентами регулювання росту.