Вирощування зернових культур: поради щодо живлення

Роль поживних речовин

Азот

Впливає на структуру врожаю пшениці, зокрема за такими показниками, як густота колосків на одиницю площі, кількість насінин у колосі і вага однієї тисячі зернин, що означає вищі обсяги врожаю. Азот відіграє незамінну роль у початковий період росту (елемент стимулює кращий розвиток кореневої системи). Цей елемент уможливлює швидше і глибше вкорінення рослин, що підвищує їхню стійкість до посух і допомагає правильному протіканню процесу кущіння.

Калій

Регулює використання води, впливає на тургор клітин та провідних пучків, бере участь у процесі відкриття й закриття продихів, таким чином зменшуючи надмірне випаровування води з рослин. Підвищує стійкість рослин до біотичних та абіотичних стресів, а також покращує стійкість зернових до вилягання завдяки своєму впливу на розвиток механічних тканин.

Магній

Має вплив на врожай зерна, вагу зернівки, вміст протеїну й амінокислот, а також на взаємодію між амінокислотами. Елемент покращує якість протеїну, збільшуючи вміст таких незамінних амінокислот як триптофан, що в основному визначає поживну цінність протеїну.

Сульфур

Стимулює ефективніше використання фосфору, отриманого з мінеральних добрив, а також оптимізує вміст калію у рослинах. Збільшує врожай зерна і має позитивний вплив на вміст амінокислот, а також на якість та склад протеїну. Підвищує поживну цінність пшениці й має гарний вплив на перемелювання зерна й здатність борошна до випікання. Збільшує вміст протеїну й глютену в зерні, що пов’язано, поміж інших чинників, із вмістом сульфурних компонентів у фракціях клейковини.

Мідь

Підвищує ефективність підгодівлі азотом й визначає рух азоту від листків і стебел до зернівок. Це стимулює кущіння, активне утворення колосків, краще наповнення зернівки, а також вищий вміст глютену в зерні. Регулює використання рослиною води, підвищує стійкість зернових до нападів патогенів, і бере участь у механізмах захисту від хвороб. Покращує технологічні параметри придатного до використання врожаю. Разом з манганом та цинком сульфур регулює метаболізм вуглеводів.

Манган

Стимулює всотування фосфору, що непрямим чином впливає на розвиток кореневої системи й кущіння. Покращує зимове загартовування озимих, робить їх здоровішими й дарує тканинам рослин механічну міцність. На ранніх стадіях розвитку рослин манган покращує ефективність всотування поживних речовин і покращує засоби контролю посівів. Впливає на утворення флавоноїдів, які грають важливу роль у захисті рослин від грибкових захворювань і комах. Має токсичний вплив на патогени, які з’являються на поверхні коренів, а також збільшує загальний вміст протеїну в зерні пшениці.

Цинк

Покращує стійкість до засухи, низьких температур і хвороб, бере участь у синтезі триптофану – амінокислоти, потрібної для утворення ауксинів. Має вплив на метаболізм вуглеводів і азоту, підвищуючи ефективність підгодівлі азотом. Бере участь у метаболізмі цукрів і фосфорних сполук, а також у синтезі хлорофілу.

Нестача поживних речовин

Методи підгодівлі

Озима пшениця

1. Вміст макро- і мікроелементів у зерні та стеблах озимої пшениці менший, ніж у ярої пшениці.
2. Озима пшениця демонструє високу чутливість до нестачі фосфору і середню чутливість до нестачі калію.
3. За умови врожаю зерна 5 т/га і відповідної ваги соломи, озима пшениця бере 50 кг P₂O₅, 95 кг K₂O, і 20 кг MgO.
   На ґрунтах із низьким вмістом фосфору й калію в формі, яка підходить для всотування рослинами, рекомендоване внесення 40 – 60 кг P₂O₅, а також приблизно 30 – 50 кг K₂O для досягнення вищезазначеного об’єму врожаю.
4. У вирощуванні пшениці фосфорні й калійні добрива потрібно вносити перед висіванням, а магнієві добрива вносяться перед сівбою, а також підживленням і позакоренево.
5. Підгодівля азотом (дозуванням 30 – 40 кг N/га) у вирощуванні озимої пшениці рекомендується лише після вирощування на цій же землі зернових, де було досягнуто високого врожаю при низькому рівні підгодівлі азотом, також після того, як стерню переорали й внесли надто мало азоту, а також у випадку пізнього висівання.
6. Озима пшениця бере 120 кг азоту, щоб дати 5 тонн кормового зерна з адекватною вагою соломи, у той час як пшениця вищого гатунку (елітна, якісна і хлібна пшениця), через вищий вміст резервних протеїнів, які утворюють глютен – бере 140 кг азоту. У вирощуванні пшениці, внесення азоту рекомендується проводити у 2 – 3 дозах.
7. Внесення першої весняної дози азоту перед чи під час відновлення вегетації формує найкращий врожай.
   Завданням такого внесення є стимуляція пшениця до кущіння й регенерації тих рослин, а також надати азот у такій кількості, що рослини зможе утворити достатню кількість колосків (у випадку розріджених посівів, яким рекомендується вища доза цього елементу).
   У випадку густих посіві, (нижча) доза азоту вноситься, щоб забезпечити живлення стеблам, сформованим восени.
8. Для рослин, у яких вже відбулося кущіння, першу дозу азоту рекомендується вносити у формі добрив, які містять амінну та/або амідну форму азоту, і у рослин з поганим кущінням, або ж у пошкоджених рослин – певну кількість азоту потрібно вносити у формі селітри.
9. Зависока перша доза азоту може призвести до видовження першого та другого міжвузля, що викликає вилягання і може спричинити надлишкове, непродуктивне кущіння рослин.
10. Друга доза азоту, внесена на стадії стеблування, запобігає надлишковому зменшенню колосків і дозволяє сформувати потужний асиміляційний апарат.
    Занадто раннє внесення азоту призводить до вилягання пшениці і знижує її стійкість перед хворобами.
11. Третя доза азоту впливає на ефективність асиміляційного апарату, визначає гарне наповнення зерна, а також збільшення у ньому вмісту азоту.
    Ефективність третьої дози тим вища, чим кращі умови зрошування ґрунту.
    В регіонах, де бувають циклічні засухи, доречно подумати над раннім внесенням азоту, або взагалі про доцільність внесення цього елементу.

Яра пшениця

1. Порівняно із озимою пшеницею, зерно ярої пшениці містить більше азоту й фосфору, і солома містить більше калію.
2. При об’ємі врожаю 4 т/га і відповідній вазі соломи, яра пшениця бере 110 кг N, 48 кг P₂O₅, і 104 кг K₂O.
   На ґрунтах із низьким вмістом фосфору й калію в формі, яка підходить для всотування рослинами, рекомендоване внесення 40 – 60 кг P₂O₅, а також приблизно 30 – 50 кг K₂O для досягнення вищезазначеного об’єму врожаю.
3. На ґрунтах, бідних на магній, рекомендується підгодівля цим макроелементом.
4. На ґрунтах середньої й високої якості рекомендується внесення лише 40-50 кг азоту після попереднього збору врожаю зернових; у випадку кормової пшениці вносити азот потрібно лише раз, перед висіванням рослин.
5. У вирощуванні зерна на споживання після попереднього збору врожаю зернових із обсягом врожаю 6 тонн із адекватною вагою соломи, рекомендується внесення 140 – 150 кг N/га, зазвичай у трьох дозах.
6. Внесення перед висіванням (приблизно 50%) позитивно впливає на продуктивне кущіння, густоту посіву та гарний розвиток стебла й колоска до стадії колосіння.
7. Друге внесення (приблизно 40%), яке використовується рослинами на стадіях колосіння й молочної зрілості, рекомендується проводити під час видовження третього міжвузля.
8. Решту азоту рекомендується вносити наприкінці стадії стеблування й після колосіння у формі позакореневого внесення.
9. Розділення азоту по дозах і пізнє внесення цього елемента підвищують вміст протеїнів, в першу чергу глютелінів та проламінів, які формують глютеновий комплекс.

Озиме жито

1. Зерно й солома містять менше азоту порівняно з іншими озимими культурами.
   Вміст макро- і мікроелементів схожий на їхню концентрацію у пшениці.
2. Жито демонструє найменшу з усіх зернових чутливість до фосфору, калію та мікроелементів.
3. На гарних ґрунтах із принаймні середнім рівнем вмісту доступних для рослин форм фосфору й калію при врожаї зерна 4 т/га й адекватній вазі соломи, потрібно внести 44 кг P₂O₅ і 88 кг K₂O.
4. На ґрунтах з низьким вмістом цих речовин рекомендується додаткове внесення 30 кг P₂O₅ і 20 кг K₂O, щоб досягти вищевказаного об’єму врожаю.
5. При вирощуванні на полі після незернових культур при врожаї зерна 4 т/га й адекватній вазі соломи, рекомендується одне внесення 30 – 40 N/га під час відновлення вегетації.
6. При вирощуванні на полі після зернових культур, внесення перед висіванням дози азоту 20 – 25 кг/га прискорить розкладання стерні й матиме гарний вплив на кущіння жита.
   Весняна доза (60 – 80 кг N/га) рекомендується до внесення впродовж двох періодів: під час відновлення вегетації (60%) і на етапі видовження третього міжвузля.
7. Збільшення дози азоту підвищує вміст протеїнів у зерні, і у той самий час погіршує всі маркери якості протеїну, включно з пропорцією незамінних амінокислот (в основному лізину і метіоніну).

Озимий ячмінь

1. Ячмінь містить велику кількість фосфору в зерні, і кальцію й калію – у соломі.
2. При врожаї зерна 5 т/га і при відповідній масі соломи, ячмінь бере 120 кг N, 51 кг P₂O₅ і 105 кг K₂O.
3. На ґрунтах із принаймні середнім вмістом фосфору й калію в доступній рослинам формі, вміст цих речовин задовільняє живленнєві потреби ячменю.
4. На ґрунтах із низьким вмістом цих поживних речовин, необхідно внести додаткову так звану різницю балансу – приблизно 60 кг P₂O₅ і 40 кг K₂O.
5. При вирощуванні на полі після незернових культур із регулярним внесенням перегною, при об’ємі врожаю зерна 5 т/га адекватній масі соломи, рекомендується внесення 40 – 70 кг N/га.
6. При вирощуванні на полі після зернових культур, рекомендується вносити 80 – 90 кг N/га.
7. Підгодівля до висівання необхідна лише при вирощуванні після зернових культур.
8. Великі дози азоту потрібно розділяти; першу (приблизно 80 кг) рекомендується вносити під час відновлення вегетації, а другу (30 – 40 кг) рекомендується вносити на стадії стеблування.
9. Розділення азоту по дозах і внесення цього елемента на пізніших стадіях розвитку зменшує ризик вилягання рослини і продовжує активність асиміляційного апарату, що підвищує вміст протеїну в зерні.
10. Збільшення дози азоту викликає погіршення якості протеїну, що пов’язано із зменшенням вмісту більшості екзогенних амінокислот (в основному лізину й метіоніну).

Ярий ячмінь

1. Культура реагує на вапнування збільшенням урожаю на легших ґрунтах, коли рівень pH нижчий за 5,6, і на ґрунтах середньої важкості при рівні pH, нижчому за 6,1.
2. На ґрунтах із принаймні середнім вмістом фосфору й калію в доступній рослинам формі, при врожаї зерна 4 т/га та адекватній масі соломи, рекомендується внесення приблизно 44 кг P₂O₅ і 92 кг K₂O.
3. На ґрунтах із низьким вмістом цих поживних речовин, необхідно внести додаткову так звану різницю балансу – приблизно 40 – 60 кг P₂O₅ і приблизно 40 кг KK₂O.
4. При вирощуванні пивоварного ячменю розділення дози азоту, підживлення й позакоренева підгодівля не використовуються, адже ці методи підвищують вміст протеїну, що в цьому випадку небажано.
5. Доза азоту перед висіванням при врожаї зерна 4 т/га при вирощуванні після коренеплодів становить 30 – 40 кг N/га, а при вирощуванні після зернових – 50 – 60 кг N/га.
6. У вирощуванні кормового ячменю рекомендується внесення більшої кількості азоту (70 – 110 кг N/га).
   Доза перед висіванням не повинна бути нижчою, ніж 60% від загальної дози.
   Решту азоту рекомендується вносити на стадії стеблування чи раніше, на стадії подовження третього міжвузля, або ж пізніше – під час подовження квітконоса.

Мікроелементи у підгодівлі зернових

1. Позакоренева підгодівля мікроелементами (1-2 внесення) рекомендується від фази повного кущіння до початку формування стебла.
   Пізніше внесення мікроелементів є менш ефективним, і мідь у великих дозах може стати фітотоксином.
2. З числа мікроелементів зернові найбільше потребують міді, мангану й цинку для правильного росту й розвитку.
   Пшениця та ячмінь характеризуються дуже високою чутливістю до нестачі міді.
   Жито також демонструє чутливість до нестачі цього мікроелементу.
3. Кількісна потреба в мікроелементах у зернових не є прямо пов’язаною з їхньою важливістю.
   Найважливішим мікроелементом у вирощуванні пшениці є мідь, яка всотується меншими кількостями порівняно з манганом і цинком.
4. У вирощуванні зернових мідь грає особливу роль під час весняної вегетації, і найважливіша фаза накопичення цього елемента в зернових починається на початку стеблування й триває до початку цвітіння.
5. Позакореневе внесення міді на початку стеблування покращує рух азоту від стебла до зерна, що збільшує кількість накопиченого азоту у врожаї, який піде у використання.
6. Критично важливий період потреби у мангані для зернових настає на етапі повного кущіння, тож дуже важливо внести цей мікроелемент до появи першого вузла.
7. Позакореневе внесення молібдену покращує ріст рослин, особливо на перших стадіях розвитку.
   Це готує озимі культури до несприятливих зимових умов, а також збільшує їхню стійкість проти навколишніх стресів.
   Цей елемент збільшує вміст білкового азоту в рослинах, і впливає на вміст амінокислот у протеїнах.
8. Позакореневе внесення заліза покращує загальний стан рослин і покращує їхню стійкість до стресових чинників.
   Крім того, цей елемент зменшує вміст нітратів (V) у зерні, що значно покращує його якісні характеристики.